Знищив позиції ворога, але загинув від ворожого скиду – спогади про кулеметника стрілецького батальйону поліції Вінниччини Віталія Пелиха
41-річний Віталій Пелих на псевдо Залізний у 2024 році одним із перших приєднався до щойно сформованого батальйону поліції особливого призначення (стрілецький), щоб захищати Україну від ворога. Віталій виконував бойові завдання на найгарячішому донецькому напрямку. Загинув поліцейський під час спецоперації біля Торецька – після успішного знищення позицій окупантів ворожий дрон-камікадзе влучив у бронетехніку.
Віталій народився 10 квітня 1983 року на Гайсинщині. 19 років віддав службі в поліції охорони, зокрема й у підрозділі «Титан». Саме звідти й походить його позивний, який дуже добре характеризував непохитність та мужність бійця.
Лютий 2025 року. Об’єднана штурмова бригада Нацполіції «Лють» майже рік тримає оборону поблизу Торецька. Це місце, де кожен день — випробування на межі людських можливостей, а кожна хвилина — боротьба за життя. У складі бригади разом із суміжними підрозділами поліції — бійці стрілецького батальйону, серед них і Віталій. У день спецоперації їм потрібно було знищити позицію ворога, що закріпився у підвалах зруйнованих будівель. Висадка — під самою лінією зіткнення. Під постійним вогневим контролем хлопці швидко закладають вибухівку й так само швидко відходять до бронетехніки. Все йде злагоджено — настільки, що встигає з’явитися тихий подих надії: «Ми це зробили». Та саме в цей момент ворог запускає дрон-камікадзе. Один удар. Другий. Бронемашини палають. Є поранені… і є ті, кого вже неможливо повернути. Снаряд забрав життя одразу двох поліцейських: Дмитро Агат’єв загинув миттєво, а за Віталія медики боролися ще кілька годин.
Серед тих, хто тоді був із бійцями в одному БТРі, — Віталій Поліщук. Він вижив дивом, але говорить про це з глибоким сумом. Утрьох вони тримали люк М113, щоб ворожий скид не потрапив у середину, однак він усе ж таки влучив.
З Віталієм Пелихом вони були не просто бойовими товаришами — друзями. Поліцейський згадує, що Залізний завжди жартував та підбадьорював усіх, але перед цим штурмом був дуже сумним, ніби щось передчував. Чоловіки обмінялися словами, які зазвичай відкладають «на потім» — словами для рідних на випадок загибелі, й вирушили на завдання.
«Віталій попросив сказати його донечці, що він завжди буде її янголом-охоронцем і знаходитиметься поруч — на правому плечі. Я обіцянку виконав», — розповідає побратим загиблого. 13-річна Ангеліна каже, що дійсно відчуває захист батька.
Після влучання Поліщук декілька разів втрачав свідомість, але пам’ятає, як Залізний, будучи важкопораненим, подав йому турнікет. Та накласти його було вже нікуди.
«У русі нас відкидало, а ми продовжували намагатись зупинити кровотечу — затискали артерії колінами, боролися до останнього. Я й досі себе картаю, але травми були надто тяжкі…», — згадує він.
У Віталія залишилася велика, тепла й дружна родина: батьки, двоє братів, сестри, донечка і кохана жінка. Майже рік минув з дня цієї чорної дати в родині Пелихів, але вони й досі не можуть оговтатись. Рідні розповідають, що він був людиною з відкритим серцем, любив тварин, особливо коней, цінував дружбу, не прагнув кар’єрного зростання, а планував добудувати власну хату через дорогу від батьків і хазяйнувати в ній після служби.
Мати, Галина Романівна, говорить крізь сльози:
«Одного разу до нас у двір прилетів красивий білий голуб, покружляв і сів на стріху хати сина. Я кажу — це ж він… А потім Віталій мені приснився, тримав за руку, і вона була така тепла. Казав, що йому там добре, але дуже сумує за нами…».
Матір передчувала страшну звістку і, як дізналася про втрату сина, точно розуміла, коли саме він загинув, — у ті трагічні хвилини її материнське серце відчувало весь його біль.
Брати ще не можуть повірити в те, що їхнього старшого вже немає. Їм дуже не вистачає його підтримки, дотепних жартів та влучних порад.
«Остання розмова у нас була дуже глибока, нечасто так бувало, а в кінці він мені каже: «Пока, братішка…». Він загинув, але він є — душа його поруч. Він пішов, як Герой», — з болем у серці говорить Сергій Пелих.
Віталій Пелих похований на Алеї Слави в рідному селищі. У центральному парку на Алеї пам’яті, поруч із загиблими Захисниками із Дашівської громади, встановлений банер з його портретом. Ці світлини нагадують нам про високу ціну свободи.
Указом Президента України поліцейський посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та Почесним нагрудним знаком «Комбатантський хрест» від Головнокомандувача Збройних Сил України.
Свобода — не дар. Вона здобувається кров’ю. Ми не маємо права про це забувати.
Вічна пам’ять Віталію Пелиху.
Вічна шана Героям, які стоять за Україну.
