Спецпризначенець Ігор Подзігун загинув у 41 рік-22 травня під час ракетного авіаудару російських військ по Запоріжжю. З початку повномасштабної військової агресії росії він у складі зведеного полку спеціального призначення «Сафарі» виконував бойові завдання з протидії ворогу. Брав участь у «зачистках» міст Ірпіня та Бучі від російських загарбників.
Ігор Подзігун народився 13 березня 1981 року у м. Вінниці. У 1996 році закінчив середню загальноосвітню школу № 30. Першу професію електромонтера отримав у Вінницькому професійному училищі № 3. Після служби в Збройних силах України здобув вищу освіту у Вінницькому державному аграрному університеті за спеціальністю “менеджмент організацій”.
21 рік підполковник поліції Ігор Подзігун віддав служінню українському народові в органах внутрішніх справ.
Після закінчення Житомирського училища професійної підготовки працівників міліції служив у складі оперативного взводу роти міліції особливого призначення.
Боєць спецпідрозділу неодноразово брав участь в антитерористичній операції на сході України з 2014 року.
У 2018 році очолив 4-ий відділ з проведення спеціальних операцій у вінницькому КОРДі.
Дружина Ігоря-Тетяна тремтячим голосом згадує про нього як про найкращу людину в її житті.
Тетяна розповіла, що вони познайомилися на весіллі її сестри. На наступний день Ігор запропонував дівчині прийти на побачення.
«Він підкорив мене своєю добротою, чесністю, щирістю, порядністю, відкритою душею»,-каже Тетяна.
Багато свого часу Ігор присвячував тренуванням. Щоранку чоловік бігав відстані до 10 кілометрів, професійно займався карате.
Тетяна каже, що її чоловік понад усе любив своїх дітей, проводив з ними весь вільний час: «Старший син Вадим, як і батько любить спорт, займається дзюдо. Ігор відвідував чи не кожне тренування сина, фільмував його на відео і вдома вони «розбирали помилки». Ігор робив з сином домашні завдання з історії, біології та географії. Менший син Данилко був дуже прив’язаний до батька. Зараз хлопчик в усіх знайомих шукає батьківської любові, показує Ігоря на фото і каже: «тато, тато…».
Колега Ігоря Олександр Жуковський поділився історією їхньої 14-річної дружби. Ігор Подзігун був його першим командиром у спецпідрозділі. Правоохоронець згадує, як його наставник вболівав за своїх підлеглих і був для них надійним плечем. Хлопці переймали від вже досвідченого командира професійні навички та мотивувались його досвідом. Команда однодумців стала справжньою родиною. «Він вмів згуртувати та мотивувати усіх. Був дуже принциповий, що по роботі, що в спорті. Він відповідав за тактику малих і середніх груп, орієнтування на місцевості. Всі могли на нього покластися, він завжди приходив на допомогу»,-пригадує Олександр.
Ігор професійно займався єдиноборствами, брав участь у змаганнях. Він не вмів працювати й жити напівсили. Коли брався за якусь справу, то докладав максимум зусиль, аби отримати найкращий результат. Навіть коли його підлеглі йшли додому після завершення робочого дня, то Ігор залишався і продовжував вдосконалювати свої навички. Він сам для себе ставив завжди вищу планку і з часом досягав своєї мети.
Олександр Жуковський згадує, що його керівник і товариш завжди цікавився життям своїх підлеглих та радів їх перемогам. Їх проблеми він сприймав як свої.
Ігор мріяв побудувати для своєї родини будинок. Для цього придбав земельну ділянку. Чоловіки постійно обговорювали будівництво до останніх деталей. Навіть знайшли людину, яка б підготувала проєкт. Ігор мріяв про сучасний будинок, мав багато планів.
Олександр каже, що тепер бійці опікуватимуться родиною загиблого колеги.
За сумлінну службу та професіоналізм Ігор Подзігун був нагороджений почесним знаком УМВС, нагрудним знаком «За відзнаку у службі» 2 ступеня, медаллю «За сумлінну службу» 3 ступеня, відзнакою «За участь в АТО», медалями «15 років сумлінної служби», «20 років сумлінної служби». У березні 2022 року йому було достроково присвоєно звання підполковника поліції.
Ігор Подзігун був взірцем та прикладом для усіх, патріотом своєї країни, мужнім воїном, чудовою людиною. Таким він назавжди залишиться у нашій пам’яті.
