Він втратив на війні обидві руки, але не втратив віру в себе та Україну – історія Павла Поліщука бійця стрілецького батальйону поліції Вінниччини
Павло – майор поліції, начальник вибухотехнічного відділення бойового підрозділу. Під час одного з виїздів на Донеччині його група була задіяна до виконання спецзавдання із застосуванням наземного роботизованого комплексу. Позицію атакував ворожий FPV-дрон, вибух став фатальним. Навіть після важкого поранення поліцейський залишається прикладом мужності, сили характеру та незламності. Нині він проходить тривалий шлях відновлення, вчиться по-новому сприймати власні можливості, долати труднощі та впевнено рухатися вперед.
Павло Поліщук родом зі Жмеринщини. З дитинства він знав, що служитиме суспільству. Перший професійний досвід здобув у Державній прикордонній службі на посаді кінолога, а в 2007 році продовжив працювати зі службовими собаками вже в органах внутрішніх справ. З того часу правоохоронець постійно навчався та освоював нові спеціальності. Коли створювався Стрілецький батальйон поліції Вінниччини він одразу приєднався та очолив вибухотехнічний підрозділ, де був готовий брати на себе найскладніші завдання.
У листопаді 2025-го наших бійців атакував ворожий безпілотник. Поліщук зазнав надважких поранень – він втратив обидві руки. У той критичний момент поруч були побратими. Попри власні поранення, вони миттєво наклали турнікети, а далі – стабілізаційний пункт, евакуація та напружена робота лікарів. Саме завдяки цій безперервній боротьбі за життя Павло вижив.
«Після поранення я почав дивитися на багато речей по-іншому. Наприклад, жетон для мене – це вже не просто службовий знак. Це частина мого життя, мого вибору і ціни, яку довелося заплатити за право захищати свою країну. За цим невеликим шматком металу стоять роки служби й нагадування про те, що життя може змінитися за одну мить, але честь, обов'язок і вірність своїм принципам залишаються. Це про братерство, про людей, без яких мене сьогодні тут не було б», – розповідає він.
Майже два десятиліття в органах МВС довели, що головне – це люди поряд. Завдяки службі Павло Поліщук зустрів тих, з ким разом пройшов непрості випробування і продовжує йти пліч-о-пліч з ними далі, тому що цей зв'язок не здатні розірвати ні відстань, ні поранення. А найбільшою опорою стали дружина та донечка. Саме вони першими повернули йому віру в те, що життя триває, допомогли не здатися, прийняти нові виклики та продовжити свій шлях.
Попри пережите, поліцейський не полишає думок про повернення до служби.
«Стрілецький батальйон мене "затягнув". Я хочу пройти реабілітацію і повернутися до своїх, назад у стрій. А там уже вижму з себе все, що можу. Впевнений, що з мене ще буде користь на фронті», – говорить офіцер.
Дякуємо Павлу за мужність, стійкість і незламну віру. Бажаємо якнайшвидшого відновлення, нових перемог над усіма труднощами та здійснення найголовнішої мрії – знову бути поруч із побратимами та служити Україні.
