Спорт – це хобі, яке тримає мене у формі, необхідній для професії поліцейського – лейтенант поліції Олександр Мельник, багатократний чемпіон України з ушу-саньда

Лейтенант поліції Олександр Мельник – багаторазовий чемпіон України та області, кандидат у майстри спорту з ушу-саньда.  Кілька років тому він зробив нелегкий вибір. Замість великої спортивної кар’єри, Олександр обрав шлях правоохоронця. На це його надихнув батько, який все життя пропрацював у оперативному спецпідрозділі.
З дитинства Олександр захоплювався східними єдиноборствами. Таке захоплення сина підтримали батьки і у шестирічному віці відвели його у спортивну секцію з ушу. Хлопчик одразу ж проявив себе і невдовзі почав брати участь у змаганнях. Сьогодні Олександру 22 роки, 16 з них він присвятив спорту. За ці роки він здобув численні медалі та кубки на змаганнях різних рівнів та став багатократним чемпіоном України, кандидатом у майстри спорту з ушу-саньда.

- Не дивлячись на досягнення у спорті, свій  вибір я зробив на користь поліції. Я завжди хотів бути як мій батько – правоохоронцем. Адже батько для мене взірець і приклад в усьому, -  розповідає лейтенант поліції Олександр Мельник. – Спорт я не залишаю, продовжую тренування, їжджу на змагання. Це моє хобі, яке тримає мене у формі, необхідній для професії поліцейського.   

   
Після закінчення Національної академії внутрішніх справ Олександра призначили інспектором сектору реагування патрульної поліції Вінницького відділення поліції. Розповідаючи про свою роботу, з-поміж щоденних виїздів на повідомлення громадян та затримань,  поліцейський   з особливою гордістю згадує  про ситуацію , коли вдалося розшукати зниклу дитину. Так, прибувши виклик про зникнення трирічного хлопчика з села Іванівки, Олександр зі своїм напарником знайшли дитину у місцевому лісі.
- Це був червень. На пошуку дитини тоді був піднятий по тривозі весь особовий склад поліції.  Оскільки вже вечоріло, не можна було гаяти час. Я зі своїм колегою пішов прочісувати ліс. Заглядали під кожний кущ, адже думали, що малюк може злякатися та сховатися, – згадує Олександр. – Близько пів на десяту на лісовій галявині ми побачили дитину з відерцем у руках. Я підійшов до нього спитав, як звати. Він був не наляканий, оскільки не зрозумів, що загубився. Ми зігріли дитину, обгорнувши  бушлатом, я посадив його на плечі і поніс до батьків.  
- Найбільше задоволення отримуєш від роботи, коли ти допоміг людям, - каже поліцейський.

Відділ комунікації
Вінницької області