«Кожен мій виїзд – бойовий», – старший інспектор з особливих доручень відділу вибухотехнічної служби Головного Управління поліції у Вінницькій області Ігор Підлісний

Поліція в обличчях

Вінничанин Ігор Підлісний родом із Мурованих-Курилівців Вінницької області. У роду військових чоловік не мав, але поклик до цієї служби відчув вже з юних літ. Одразу після школи вступив до Кам’янець-Подільського військового інженерного інституту на факультет «надзвичайних ситуацій». А отримавши диплом, за розподілом потрапив у Харківську область у військову навчальну частину від МНС, де курсантів навчали інженерним професіям.  Там військовий із Вінниччини служив командиром взводу учбових інженерних машин, а згодом командиром навчального взводу.


Чергова реорганізація у військовій галузі принесла з собою й оптимізацію штату, яка безпосередньо зачепила Ігоря Підлісного. Пропозиції залишатися й надалі служити на Харківщині молодий військовий не прийняв – душа не лежала, а поміж тим, його «тягнуло» назад додому.
Саме «підвернулася» робота у Жмеринському райвідділі, тоді ще міліції, тож чоловік вирішив спробувати. Прийшов не на довго, а затримався аж на 8 років. За цей час Ігор Підлісний попрацював дільничним інспектором, опером карного розшуку, вивчив базову юриспруденцію, загартував розум, дух та тіло.
Робота у райвідділку міліції швидко стала рутинною для нашого героя, а перепробувавши себе чи не на всіх посадах, він прийняв для себе доленосне рішення – змінити напрямок роботи на той, що буде більше до душі.
Із саперською справою вінницький військовий познайомився ще в інститутські роки. Він стверджує, що головним чинником у роботі з вибухонебезпечними речовинами – є вміння відключитися від зовнішніх проблем і зосередити увагу лише на об’єкті, з яким працюєш.
– Така навичка приходить не одразу, потрібно багато практикуватися і пропрацьовувати свої страхи та хвилювання. Адже не боїться лише мертвий або дурний, а при моїй роботі завжди потрібно пам’ятати про небезпеку та обачність – інстинкт самозбереження понад усе, – ділиться роздумами вибухотехнік. У розміновуванні, якщо ти не знаєш теорії, то до практики немає чого братися. Важливий також постійний саморозвиток, адже дана сфера не стоїть на місці і прогресує надшвидкісними темпами. Тож якщо не слідкувати за новинами та новинками, то ти не зможеш бути ефективним на даній посаді, – переконує сапер.
– Моя робота перш за все пов’язана з об’єктами кримінальної спрямованості (розмінування, виявлення і знешкодження саморобних вибухових пристроїв тощо). Професію свою люблю за екстрим, однак «додому роботу не беру», все залишаю за вхідними дверима. Вихідні люблю присвячувати сім’ї, риболовлі, збиранню грибів, взимку – лижному спорту, – розповів Ігор.
Вінницький вибухотехнік мав дві ротації в зону ООС (у 2016 і 2018 роках) в Луганську область. Перша ротація була насиченою подіями, але маловиїзною, на відміну від другої – перенасиченої бойовими виїздами – 222 за два місяці. АТО, пізніше ООС, дала колосальний досвід та необхідну для нашого героя практику, відшліфувала його характер та внутрішній «саперський стержень».


– Перш ніж стати вибухотехніком, потрібно пройти півторарічне стажування та практику, однак навіть після цього не всім вдається подолати свої психологічні бар’єри,
 та морально підготуватися до такої роботи. Сапери завжди працюють у парі, їх може бути навіть більше, але не менше двох. Мене завжди тішать фільми, де я бачу моменти знешкодження вибухових речовин: різнокольорові провідки, один з яких потрібно перекусити, аби пристрій не здетонував. Так от, в реальному житті такий формат абсолютно не відповідає дійсності. Сапери працюють по-іншому, можливо, зі сторони це виглядає не так феєрично та загадково, однак – дієво, – поділився своєю життєвою історією вибухотехнік Ігор Підлісний.


Вікторія Мельник  

газета "Вінниччина"